Що таке емоційне приниження і чому шкідливо забороняти дітям плакати

У сучасному світі важко знайти батьків, які б жодного разу не казали своїй дитині фрази на кшталт: «Досить уже ревіти», «Припини сумувати», «Не вигадуй» та подібні. Саме з таких, на перший погляд, безневинних висловів починається шлях до внутрішньої самотності. Дитина шукає підтримки, а натомість отримує холодний погляд і постійні докори.

Підтвердженням цього є дослідження Кайла Букхольдта, проведене у 2013 році. Повна назва дослідження: «Emotion Dysregulation as a Mediator of the Relation between Parental Criticism and Adolescent Externalizing Symptoms». Воно стосувалося батьків і підлітків, середній вік дітей становив 13 років, загалом було опитано понад 70 сімей.

У ході дослідження було доведено, що батьки, які часто відкидали емоційні прояви своїх дітей, порушували цим їхню емоційну регуляцію. У підлітків спостерігалися такі ознаки:

труднощі з розумінням власних емоцій;
нездатність пояснити свої почуття;
складність у вираженні емоцій;
збільшення агресивної поведінки;
поява тривожності й депресивних станів.

І все це — лише через те, що батьки забороняли дитині щиро проявляти свої почуття.

Не показувати емоції — справжня біда нашого часу. Діти вчаться не говорити батькам про свої страхи, тривоги, образи. Здається, нічого страшного — ситуація зміниться з віком. Але це — хибна думка.

Емоції, які не були вчасно висловлені, перетворюються на невидимий тягар, що згодом не дасть дитині у дорослому житті побудувати здорові стосунки, просити про допомогу або довіряти іншим. Чи хочете ви такого майбутнього для своєї дитини?

Любити — не означає принижувати емоційно

«Я ж усе роблю заради тебе», — каже мама. «Мені не байдуже, тому я тебе й караю», — додає тато. Саме в такому ключі будуються стосунки батьків і дітей у мільйонів людей по всьому світу. Проблема в тому, що це не виховання, як думають дорослі, а справжнє емоційне приниження.

Любити — це не знецінювати заслуги дитини. Вона — особистість, хай ще не до кінця сформована. Подібні відповіді батьків для дитини є:

прямим ударом по самооцінці;
руйнівним елементом внутрішнього «Я»;
штучною заміною любові, яка з часом перетворюється на сором і страх.

Дослідження Гарвардського центру з розвитку дитини (ACE study) показало, що словесні образи, знецінення й крики — це справжнє емоційне насильство. Воно призводить до таких негативних наслідків у дітей:

підвищення рівня кортизолу в крові;
змін у структурі мозку, який ще тільки формується;
збільшення ризику розвитку депресій, ожиріння та тривожних станів.

Навіть не застосовуючи фізичних покарань, батьки часто можуть завдати дитині набагато більшої шкоди саме емоційно.

На підсвідомому рівні діти починають перекладати фрази батьків по-своєму. Наприклад, відповідь мами: «Ти не такий/така, як я у твої роки» може сприйматися як: «Я поганий/погана, я негідний/не гідна любові».

Поради для батьків:

любити — це не контролювати через провину;
страх перед покаранням іноді гірший за саме покарання;
контролювати та виховувати через вину — майже гарантовано означає
виростити невротика;
любити за досягнення — це не любити зовсім.

Навіть якщо дитина не демонструє ідеальної поведінки, її потрібно приймати такою, якою вона є. Треба вчитися говорити з нею, пояснювати, а не кричати й критикувати. Лише за таких умов стосунки будуть конструктивними, а не руйнівними.

На шляху до самознищення

Австралійська організація Act for Kids у своєму звіті описала випадки, коли після крику батьків діти психологічно замикалися в собі. Вони переставали вчитися в школі, мали проблеми з психічним здоров’ям, а в окремих випадках навіть здійснювали спроби суїциду.

Подібне підтверджують експерти London's Global University. Висновок такий: діти, на яких систематично кричать батьки, зазнають змін у структурі мозку. Зокрема — у тих його ділянках, що відповідають за відчуття безпеки та емоційну стабільність.

За статистикою UCL, понад 40% дітей у Великобританії стикалися з вербальним насильством вдома або в школі. Такі травми прирівнюються до фізичних або сексуальних. У цих дітей чітко простежувались такі прояви:

занижена самооцінка;
тривожність;
депресивні стани;
проблеми з навчанням;
відсутність навичок спілкування з однолітками.

Поведінкові труднощі у дітей, які емоційно пригнічені, переходили в агресію, психологічну ізоляцію. Як наслідок, діти майже повністю втрачали контакт із батьками, а про успішність у школі не йшлося взагалі.

Хлопчики й дівчатка, які пережили таке в дитинстві, у дорослому житті мають ризик зіткнутися з такими проблемами:

посттравматичний стресовий розлад (ПТСР);
тривожні думки;
залежності;
розлади особистості;
суїцидальні наміри.

Цей висновок підтверджено метааналізом Кембриджського університету.

Як уникнути подібної долі для своєї дитини

Перше, що потрібно усвідомити: крик і приниження ніколи не приведуть до правильного виховання. Це форми соціального насильства. Зірватися один раз — це нормально. Але психологічно тиснути на дитину щодня — це вже патологія.

Друге — варто навчитись правильно формулювати свої зауваження до дітей. Замість того, щоб сказати: «Що ти наробив?», краще сказати: «Мене це засмутило». Замість того, щоб забороняти дитині плакати, — запропонуйте їй свою підтримку. Іноді достатньо просто посидіти поруч 1–2 хвилини і дати дитині виговоритися — так вона зможе виплеснути негативні емоції.

Це й називається емоційна грамотність, яка допомагає дитині розвиватися психічно. Діти вчаться керувати емоціями завдяки батькам, а не через життя в постійному страху.

Опубліковано: 19.07.2025

Читайте також