Говорити мовою сліз: чому діти плачуть через будь-які зауваження

Коли плаче малюк віком від 1 до 5–6 років, це сприймається як цілком нормальне та природне явище. Адже причин може бути безліч: від болю в животі до незручної пози під час прогулянки в колясці.

Але коли мова йде про систематичний плач дітей віком від 7 до 12 років — тут уже варто шукати проблему. У такому випадку причини сліз не завжди криються в банальному розчаруванні через несмачну страву, яку мама поставила на стіл. І не обов’язково це реакція на різку відповідь тата, що вказує на явну помилку.

У віці до 12–14 років діти можуть плакати навіть через звичні зауваження. Багато хто вважає, що це неприпустимо, і починає впливати на дітей — як психологічно, так і фізично. Але це — вже явна помилка.

Так, часто причини сліз криються просто в темпераменті, у сформованому характері або в дійсно важкій життєвій ситуації. Але далеко не завжди!

Журнал Wired опублікував дослідження нейробіологів, яке стосувалося поведінки дітей віком від 7 до 11 років. Виявилося, що під час критики з боку батьків у дітей вимикалися деякі ділянки мозку, які відповідають за контроль емоцій і розуміння чужої думки. Це призводило до того, що при будь-яких зауваженнях діти:

• переставали слухати батьків;
• майже на кожен докір або пораду реагували слізьми;
• відчували себе розгублено.
  
  

У результаті в дітей формувалася хронічна звичка уникати спілкування з батьками. Це була емоційна пастка, у якій дитина майже не реагує на будь-які емоційні сигнали з боку оточення.

Насіння депресивних станів

Експерти Університетського коледжу Лондона (UCL) у Великій Британії також провели власний експеримент, який стосувався дітей віком від 7 до 12 років. З’ясувалося, що постійна критика та крики батьків змушують дитячі мозкові ланцюги перебудовуватися. У результаті діти постійно відчували тривожність під час спілкування з мамою чи татом, втрачали емоційну стійкість.

Але це ще не все. На фізіологічному рівні у дитини, яка відчуває подібне у процесі спілкування з батьками, змінюється активність мигдалики. Саме вона відповідає за формування страхів. Якщо говорити науковою мовою — мигдалина, як частина лімбічної системи, розпізнає та інтерпретує загрози й потенційно небезпечні ситуації.

У підсумку дитина майже повністю втрачає здатність регулювати емоції — і тому на будь-яке зауваження реагує слізьми.

А як "вишенька на торті" — дослідження доктора Тетчера з Гарвардської медичної школи, проведене у 2009 році, показало, що вербальна агресія з боку батьків порушує структуру білої речовини мозку дитини. А вона відповідає за обробку мови та емоцій. У результаті діти на будь-яку критику з боку батьків часто реагують криком, підвищеною тривожністю і сльозами.

Втрачаючи успіхи і себе

Центр досліджень дітей при Гарвардському університеті (Center on the Developing Child, Harvard University) у 2005 році опублікував статтю під назвою: “Excessive stress disrupts the architecture of the developing brain”. У ній казали про негативний вплив систематичного стресу на роботу мозку в дітей. З’ясувалося, що через постійні крики та критику мозкові структури дитини зазнавали ушкоджень.

У 2014 році цей матеріал був оновлений.

Сьогодні є безліч підтверджень подібним висновкам. Простими словами психології: крик і постійні зауваження активують у дітей психологічну реакцію «бий або тікай». Тобто дитина повинна обрати: тікати від проблеми й провокуючого фактора чи боротися з ними. Але боротися з батьками — непросто, тож діти намагаються тікати. Але куди? Звісно, у себе.

У результаті ми маємо в дитини:

• неповноцінну роботу префронтальної кори мозку, що відповідає за увагу та здатність до планування;
• систематичне переключення пам’яті на емоційні реакції, а не на запам’ятовування важливої інформації, наприклад, навчального матеріалу;
• розсіяність, труднощі з концентрацією на завданнях.

Без гідної самооцінки немає успіху

Дитячий дослідницький журнал Wang & Sheikh-Khalil у 2014 році також опублікував своє дослідження. Цього разу воно стосувалося впливу самооцінки дитини на її успішність у школі.

Виявилося, що якщо дитині постійно повторювати, що вона ледача, неохайна, некрасива чи «не така», то підсвідомість починає в це вірити. У результаті формується низька самооцінка. Дитина постійно буде думати, що в неї нічого не вийде, що вона зробить щось неправильно.

Страх зробити помилку призводить до постійного страху діяти. Навіть перші кроки в будь-якій справі піддаватимуться дуже важко. Діти з низькою самооцінкою постійно сумніваються, вважають за краще взагалі не пробувати, ніж один раз спробувати й помилитися. У них формується хронічне психологічне переконання в тому, що успіх їм не світить. У науковій психології це явище називається learned helplessness — набута безпорадність.

Стрес змінює ДНК

Люди звикли вважати генетику чимось фіксованим і стабільним. Насправді це змінна величина. Цю гіпотезу довела епігенетика — наука, що вивчає механізми регуляції активності генів. У статті “Serve and Return Interaction Shapes Brain Architecture” від Гарвардського університету йдеться про те, що стрес і крики здатні змінювати ДНК дитини.

Крики, приниження й погрози вмикають у дитини режим виживання. У неї потужно виробляється кортизол (гормон стресу), активується симпатична нервова система. У результаті:

• підвищується артеріальний тиск;
• частішає серцебиття;
• дитині важко розслабитися.
  
  

Але найстрашніше, що ці процеси можуть стати для дитини хронічними на генетичному рівні. Це, своєю чергою, негативно впливає на імунітет, поведінку й навіть обмін речовин.

Ось до яких наслідків може призводити безпідставна та систематична критика на адресу дитини.

Опубліковано: 18.07.2025